|
Конституцією України проголошується, що права і свободи
людини, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності
держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є її
головним обов’язком.
У зв’язку з цим важливого значення набуває не лише позитивне,
законодавче закріплення прав і свобод людини і громадянина, а й
запровадження ефективних засобів правового захисту таких прав
і свобод у разі їх порушення.
Закладаються основи ефективної національної системи захисту
прав та свобод людини, процедурно забезпечується функціонування
відповідних правозахисних механізмів як на національному, так і на
міжнародному рівнях.
Однією з найбільш важливих ланок національної системи захисту
прав людини, безумовно, є незалежна судова система. Право на
судовий захист має універсальний характер, адже згідно зі ст.124
Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі
правовідносини, що виникають у державі.
Водночас наявність незалежних судів, які є необхідним і основним
елементом системи захисту прав людини в будь-якому
демократичному суспільстві, що базується на принципі
верховенства права та поділу влади, не завжди є достатньою
для забезпечення на національному рівні неухильного дотримання
прав та свобод людини.
У зв’язку з цим важливим є передбачене Конституцією України право
звернутися за захистом своїх прав та свобод до: національних
судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав
людини.
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини
(далі Уповноважений) на постійній основі здійснює опосередкований
(парламентський) контроль за додержанням конституційних прав і
свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території
України і в межах її юрисдикції. Запровадження в Україні посади
Уповноваженого (ст. 101 Конституції України) є підтвердженням
демократизації українського суспільства, практичної реалізації
положення, закріпленого у ч. 3 ст. 3 Основного Закону, відповідно
до якого людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість
та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Аналіз положень Закону України “Про Уповноваженого Верховної
Ради України з прав людини” дозволяє стверджувати про
урахування в ньому основних традицій та досягнень цього інституту
в країнах Скандинавії, Великобританії, Франції, Канаді, Іспанії,
Португалії, Польщі та інших державах. Разом з тим у своїй першій
щорічній доповіді ”Про стан дотримання та захисту прав і
свобод людини в Україні” Ніна Карпачова (Уповноважений Верховної
Ради України з прав людини) зазначає, що при розробці української
моделі Уповноваженого було враховано наші національні правові і
культурні традиції та особливості системи державної влади в Україні.
Уповноважений є складовим елементом конституційної системи
захисту прав і свобод людини в Україні. Особливість його статусу
полягає в тому, що він не належить до жодної з гілок державної
влади, а є органом sui generis, тобто особливого роду, і діє лише
йому притаманними засобами та методами. Реалізація його мандату
в умовах сучасної України ускладнюється тим, що він не вписується
в традиційно існуючу систему влади. Тому на етапі його становлення
невідворотнім є пошук оптимальних механізмів взаємодії з
владними структурами одночасно зі збереженням свого незалежного
конституційного статусу.
Інститут Уповноваженого щодо інших правозахисних
механізмів є додатковим (субсидіарним) засобом захисту
прав і свобод людини в Україні. Це випливає із частини другої
ст. 4 Закону, згідно з якою діяльність Уповноваженого доповнює
наявні засоби захисту конституційних прав і свобод людини і
громадянина, не відміняє їх і не має наслідком перегляду компетенції
державних органів, що забезпечують захист і поновлення порушених
прав і свобод. Він заповнює прогалини і компенсує недоліки судових
засобів захисту прав людини, парламентського та відомчого
контролю за адміністративними органами.
Згідно з Законом Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно
від інших органів України та посадових осіб, що має важливе
значення для визначення місця і ролі цього інституту у
правозахисному механізмі нашої держави і для забезпечення
його незалежності при реалізації своїх функцій. На це спрямовано
положення Закону(частина перша ст. 20) про те, що втручання
органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань
громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми
власності, їх посадових та службових осіб у діяльності
Уповноваженого забороняється. Його повноваження не можуть
бути припинені чи обмежені у разі закінчення строку повноважень
парламенту України або його розпуску(саморозпуску). Особливість
правового статусу Уповноваженого проявляється і в тому, що він
має можливість співпрацювати з різними складами парламенту,
оскільки термін його повноважень становить п’ять років, а Верховної
Ради чотири. Це теж є реалізацією Уповноваженим своїх завдань і
функцій.
Метою опосередкованого парламентського контролю, який
здійснює Уповноважений, є: захист прав і свобод людини і
громадянина, проголошених Конституцією України, законами
України та міжнародними договорами України; додерження та
повага до прав і свобод людини і громадянина органами державної
влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і
службовими особами; запобігання порушенню прав і свобод людини
і громадянина або сприяння їх поновлення; сприяння проведенню
законодавства України про права і свободи людини і громадянина
у відповідності з Конституцією України, міжнародними стандартами у
цій галузі; поліпшення і подальший розвиток міжнародного
співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;
запобігання будь–яким формам дискримінації щодо реалізації
людиною своїх прав і свобод; сприяння правовій інформованості
населення та захист конфіденційної інформації про особу.
Законодавче регулювання діяльності Уповноваженого є дещо
розосередженим. Основи правового статусу закладені в ст. 101
Конституції України, яка встановлює: ”Парламентський контроль
за додерженням конституційних прав і свобод людини і громадянина
здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини”.
Більш детально його статус регламентується в Законі “Про
Уповноваженого ...” від 23.12.97 р., а також Закон “Про державну
службу” від 16.12.93 р., Постановою Кабінету Міністрів
від 10.11.99 р. “Про умови оплати праці Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини, представників
Уповноваженого та працівників його секретаріату”, Постановою
Кабінету Міністрів від 29.11.99 р. “Про забезпечення діяльності
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його
секретаріату”, Постановою Кабінету Міністрів від 2.07.98 р.(зі змінами від 14.09.98 р.) “Про фінансування діяльності
Уповноваженого ...”
Законом чітко встановлюються вимоги щодо претендента на
посаду Уповноваженого і процедура його обрання.
Уповноваженим може бути призначено громадянина України, який
на день обрання досяг 40 років, володіє державною мовою,
має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та
протягом останніх 5 років проживає в Україні. Не може бути
призначено Уповноваженим особу, яка має судимість за вчинення
злочину, якщо ця судимість непогашена та не знята у
встановленому законом порядку. Відповідно в інтересах
неупередженого ставлення до виконання своїх обов’язків і
об’єктивного вирішення справ передбачено, що Уповноважений
не може мати представницького мандата, займати будь-які інші
посади в органах державної влади, виконувати іншу оплачувану
роботу в органах державної влади, органах місцевого
самоврядування, об’єднань громадян, на підприємствах,
установах, організаціях незалежно від форм власності, крім
викладацької, наукової або іншої творчої діяльності. Він не може
бути членом жодної політичної партії.
За наявності хоча б однієї з перерахованих обставин
Уповноважений має їх усунити протягом 10 днів після його
призначення на посаду. До усунення зазначених обставин
він не може складати присяги. Якщо ж такі обставини виникли
під час діяльності Уповноваженого, вони мають бути усунені
протягом 10 днів з дня, коли про це стало відомо. У разі неможливості
усунити їх протягом 10 днів Уповноважений зобов’язаний зробити у
зазначений строк заяву про відмову виконувати будь-які інші
доручення чи повноваження, крім тих, що належать Уповноваженому
. Якщо протягом зазначеного строку він не виконує встановлених
вимог, його повноваження припиняються, і парламент України
зобов’язаний звільнити його з посади. Нове висунення кандидатур
і призначення Уповноваженого здійснюється за процедурою,
передбаченою законодавством.
Термін повноважень Уповноваженого, як уже
зазначалося, - 5 років, який починається з дня прийняття
ним присяги на сесії Верховної Ради. Законом не забороняється,
щоб одна й та сама особа призначалась на посаду Уповноваженого
кілька разів.
Уповноважений призначається на посаду і звільняється з посади
Верховною Радою України шляхом таємного голосування.
Пропозиції щодо кандидатур(и) на посаду Уповноваженого вносять
Голова Верховної Ради або не менше однієї чверті народних
депутатів України від конституційного складу парламенту.
Відповідний комітет Верховної Ради подає парламентові свої
висновки щодо кожної кандидатури на посаду Уповноваженого,
відповідності її вимогам, передбаченим за законом, та про
відсутність причин, які перешкоджали б зайняттю нею цієї посади.
Голосування проводиться на пленарних засіданнях парламенту,
але не раніше як через 10 днів після закінчення терміну висування
кандидатів для участі у виборах. Призначений вважається той
кандидат, за якого проголосувала більшість парламентаріїв, про
що приймається відповідна постанова. Але якщо на посаду
Уповноваженого було висунуто більше, ніж два кандидати і
жодного з них не було призначено, Верховна Рада проводить
повторне голосування по двох кандидатах, які отримали найбільшу
кількість голосів. У разі, якщо жоден з кандидатів на посаду
Уповноваженого не набрав необхідної кількості голосів, знову
проводиться висування на посаду Уповноваженого.
При вступі на посаду Уповноважений на пленарному засіданні
парламенту України складає присягу, в якій урочисто присягає чесно
та сумлінно захищати права та свободи людини і громадянина,
добросовісно виконувати свої обов’язки, додержуватися Конституції і
законів України та керуватися справедливістю і власною совістю. Він
зобов’язується діяти незалежно, в інтересах людини і громадянина.
Повноваження Уповноваженого починаються з моменту складання
ним присяги. Першим Уповноваженим була обрана Н. І. Карпачова у
квітні 1998 р. Минулого року її було переобрано на новий строк.
Законом про Уповноваженого чітко регламентується порядок
припинення його повноважень та звільнення з посади, що є
важливою гарантією його діяльності. Його повноваження
припиняються за таких обставин: у разі відмови Уповноваженого
від подальшого виконання обов’язків шляхом подання заяви про
складення своїх повноважень; набрання законної сили
обвинувательним вироком суду щодо нього; набрання законної
сили рішення про визнання особи, яка обіймає посаду
Уповноваженого, безвісно відсутньою або проголошення її померлою;
складення присяги новообраним Уповноваженим; смерті особи,
яка обіймає посаду Уповноваженого. Парламент України може
прийняти рішення про звільнення з посади Уповноваженого до
закінчення терміну, на який його було обрано, тільки у таких випадках:
порушення ним присяги(не дуже конкретна підстава, оскільки
її можна широко тлумачити); порушення вимог щодо несумісності
діяльності; припенення громадянства України; неспроможності
протягом більше чотирьох місяців підряд виконувати обов’язки через
незадовільний стан здоров’я чи втрату працездатності. Законом
встановлено, що висновок про наявність підстав для звільнення з
посади Уповноваженого має дати тимчасова слідча комісія Верховної
Ради. Парламент за наявності зазначених підстав розглядає питання
і приймає відповідну постанову про звільнення з посади
Уповноваженого за поданням Голови Верховної Ради або не менш
як однієї чверті народних депутатів України від конституційного
складу парламенту. Уповноважений вважається звільнений з посади,
якщо за це проголосувала більшість народних депутатів України від
конституційного складу Верховної Ради. Припинення повноважень
та звільнень з посади оформляються відповідною постановою
Верховної Ради.
Підсумовуючи аналіз особливостей законодавчого регулювання
діяльності Уповноваженого варто зауважити, що деякі науковці
пропонують створити на базі Конституції України 1996 р. єдиний
законодавчий акт, який би вичерпно деталізував
конституційно-правовий статус інституту Уповноваженого. Адже
даний інститут має значний потенціал у справі захисту й охорони
прав і свобод людини, а також є значною державною гарантією
забезпечення дотримання прав і свобод особи посадовими і
службовими особами органів, установ, організацій різноманітних
організаційно-правових форм і форм власності.
Обов’язки Уповноваженого – невід’ємний елемент його конституційно-правового статусу. Згідно з Законом він зобов’язаний
додержуватися Конституції та законів України, інших правових актів,
прав та інтересів людини і громадянина, забезпечувати виконання
покладених на нього функцій та повною мірою використовувати
надані йому права. Оскільки в процесі реалізації своїх функцій
Уповноважений одержує і конфіденційну інформацію, то він
зобов’язаний її не розголошувати. При чому це зобов’язання діє
і після припинення його повноважень. У разі розголошення таких
відомостей Уповноважений несе відповідальність у встановленому
законодавством порядку. Він не має права розголошувати отримані
відомості про особисте життя заявника та інших причетних до заяви
осіб без їх згоди.
Як свідчить політико-правова практика, інститут омбудсмена може
ефективно існувати лише у країнах з усталеними конституційними
традиціями і високою правовою культурою населення. Тому в Україні
даний інститут поки що малоефективний, хоча певні здобутки вже є.
Зокрема Уповноважений ініціював процес опоблікування в
українських офіційних джерелах Європейської Конвенції
захисту прав і основних свобод з відповідними протоколами,
а нині активно займається вирішенням проблеми торгівлі
українськими дітьми та жінками, відстоює права чорнобильців,
шахтарів, дітей-сиріт, ветеранів війни, інвалідів, пеніонерів,
ув’язнених, рятує за кордоном наших моряків-заручників.
Уповноважений має печатку із зображенням малого Державного
Герба України та своїм найменуванням; його місцезнаходженням
є місто Київ. |
