|
Ќа сучасному етап≥ ≥де¤ омбудсманства переросла нац≥ональн≥
меж≥ ≥ все част≥ше використовуЇтьс¤ на рег≥ональному та м≥жнародному
р≥вн¤х. ѕоширенн¤ служб омбудсмена в св≥т≥ стало поштовхом до
створенн¤ у 1976 р. ћ≥жнародного ≥нституту омбудсмена.
” 1993 р. запроваджено посаду омбудсмена в ™—. ” 1999 р. п≥сл¤
тривалих дебат≥в було запроваджено посаду ”повноваженого з прав
людини в –ад≥ ™вропи. —л≥д зазначити, що ц¤ посадова особа не
ц≥лком вписуЇтьс¤ в концепц≥ю омбудсмена, оск≥льки позбавлена
такого важливого права, ¤к право провадити конкретне
розсл≥дуванн¤ на п≥дстав≥ скарг громад¤н або за власною ≥н≥ц≥ативою.
јльваро ’иль-–облес зазначав: УЅез переб≥льшенн¤ можна сказати,
що ≥нституц≥¤ омбудсмена Ї не лише бажаним, а й необх≥дним
елементом нац≥ональноњ системи захисту прав людини, ключовою
ланкою в процес≥ перетворень у крањнах, що стали на шл¤х демократ≥њ
та верховенства праваФ.
ќсновними напр¤мами д≥¤льност≥ цього ≥нституту Ї поширенн¤ та
спри¤нн¤ розвитку ≥дењ омбудсмена в ™вроп≥, п≥дтримка наукових
досл≥джень у ц≥й сфер≥, спри¤нн¤ обм≥ну досв≥дом на нац≥ональному,
Ївропейському ≥ м≥жнародному р≥вн¤х. „ленами ≥нституту Ї б≥льш≥сть
Ївропейських ≥нституц≥й омбудсмена.
ƒо ™вропейського ≥нституту омбудсмана зг≥дно з положенн¤ми
ћаастрихтського договору про створенн¤ ™вропейського —оюзу
було надано право приймати до розгл¤ду скарги будь-¤коњ юридичноњ
чи ф≥зичноњ особи крањни Ц члена ™— та проводити розсл≥дуванн¤
д≥¤льност≥ ≥нституц≥й ≥ орган≥в ™вропейського —оюзу, за вин¤тком
—уду ™вропейських сп≥втовариств та суду першоњ ≥нстанц≥њ ™—. Ќин≥
проводитьс¤ активна робота з п≥дготовки Їдиного кодексу повед≥нки
службовц≥в ™—, що дало б змогу встановити ч≥тк≥ критер≥њ оц≥нки
њхньоњ д≥¤льност≥ з боку Ївропейського омбудсмена.
”повноважений з прав людини –ади ™вропи покликаний швидше
зд≥йснювати осв≥тн≥ функц≥њ та координуючу д≥¤льн≥сть у галуз≥ прав
людини в рамках д≥¤льност≥ ц≥Їњ Ївропейськоњ ≥нституц≥њ. ѕроцес
визначенн¤ конкретноњ сфери його компетенц≥њ та повноважень
ще не завершений. ѕершим ќмбудсменом –ади ™вропи став Ц в
минулому «ахисник народу ≤спан≥њ.
Ќа законодавчому р≥вн≥ запровадженн¤ таких правозахисних
механ≥зм≥в передбачаЇтьс¤ низкою положень онституц≥њ ”крањни,
особливо важливою з-пом≥ж ¤ких Ї ст.55, ¤ка гарантуЇ кожному право
звернутис¤ за захистом своњх прав та свобод до: нац≥ональних
судових орган≥в, ”повноваженого ¬ерховноњ –ади ”крањни з прав
людини, а також п≥сл¤ вичерпанн¤ нац≥ональних засоб≥в захисту Ц
до в≥дпов≥дних м≥жнародних судових установ чи до м≥жнародних
орган≥зац≥й, членом або учасницею ¤ких Ї ”крањна.
ѕри вс≥й р≥зноман≥тност≥ орган≥зац≥йних форм ≥нституту
омбудсмена вс≥м њм властив≥ певн≥ загальн≥ риси. ÷е насамперед
призначенн¤ омбудсмена зд≥йснювати контроль за д≥¤льн≥стю
виконавчих та ≥нших орган≥в державноњ влади шл¤хом розгл¤ду
скарг громад¤н на д≥њ цих орган≥в чи њх посадових ос≥б про порушенн¤
в≥дпов≥дних прав. ¬≥дпов≥дно до конституц≥њ та ≥нших законодавчих
акт≥в омбудсмен, ¤к правило, обираЇтьс¤ парламентом. —пециф≥ка
правового статусу омбудсмена пол¤гаЇ у тому, що в≥н виступаЇ
своЇр≥дним арб≥тром м≥ж людиною та владою. ќмбудсмен незалежний
при виконанн≥ покладених на нього функц≥й ≥ маЇ необх≥дн≥
повноваженн¤ з розсл≥дуванн¤ в≥дпов≥дних справ. ћоже вносити до
державних орган≥в своњ пропозиц≥њ ≥ рекомендац≥њ щодо шл¤х≥в
в≥дновленн¤ порушених прав громад¤нина, а також зм≥н до
законодавства, адм≥н≥стративноњ практики тощо. ќмбудсмен широко
використовуЇ у своњй д≥¤льност≥ засоби масовоњ ≥нформац≥њ, а також
парламентськ≥ процедури. ¬≥н, зокрема подаЇ та оприлюднюЇ у
парламент≥ щор≥чн≥ допов≥д≥ або соц≥альн≥ допов≥д≥ про стан дотриманн¤
прав ≥ свобод людини та громад¤нина в крањн≥.
«алежно в≥д обс¤гу компетенц≥њ, структури та ≥нших фактор≥в Ї р≥зн≥
модел≥ омбудсмена у р≥зних крањнах. ” де¤ких з них, зокрема, д≥ють
системи центральних ≥ м≥сцевих (рег≥ональних) орган≥в омбудсмена
(≤спан≥¤, анада), в ≥нших Ц т≥льки центральний апарат омбудсмена
(¬еликобритан≥¤, Ќорвег≥¤, ‘≥нл¤нд≥¤). ™ й крањни де ≥нститут
омбудсмена заснований лише на м≥сцевому (рег≥ональному) р≥вн≥
(—Ўј).
—постер≥гаЇтьс¤ також р≥зниц¤ в обс¤гах повноважень, характер≥
засоб≥в правового впливу омбудсмена на правопорушник≥в, можливост¤х
зверненн¤ до нього громад¤н (безпосередньо або через парламент)
тощо. Ќе скр≥зь омбудсмен обираЇтьс¤ парламентом, у ‘ранц≥њ,
наприклад, його призначаЇ ур¤д.
Ќин≥ вже загальновизнано, що омбудсмен Ї демократичним ≥нститутом
захисту прав ≥ свобод громад¤н. “ому невипадково посаду омбудсмена
1992 р. було запроваджено в ™—, а 1999 Ц в –ад≥ ™вропи. « 1976 року
д≥Ї ћ≥жнародний ≥нститут омбудсмена, ¤кий обСЇднуЇ в≥дпов≥дн≥
нац≥ональн≥ ≥нституц≥њ понад 50 крањн ≥ зд≥йснюЇ науков≥, осв≥тн≥ та
≥нформац≥йн≥ програми щодо д≥¤льност≥ омбудсмена.
ќтже, анал≥з св≥тового досв≥ду даЇ п≥дстави вид≥лити наступн≥ модел≥
омбудсмена: 1. парламентський (представничий) ≥ виконавчий
омбудсмен; 2. УреактивнаФ ≥ УагресивнаУ модел≥ ≥нституту омбудсмена;
3. модель омбудсмена, ¤кий безпосередньо приймаЇ скарги в≥д
громад¤н ≥ модель омбудсмена, що отримуЇ ц≥ скарги через член≥в
парламенту або ж член≥в м≥сцевих адм≥н≥стративних орган≥в; 4.
федеративн≥ омбудсмени ≥ омбудсмени ун≥тарних держав,
рег≥онально Ц федеративна модель, мун≥ципальн≥ омбудсмени,
спец≥ал≥зован≥ омбудсмени; 5. омбудсмени, що над≥лен≥ ≥мперативними
повноваженн¤ми ≥ омбудсмени, що не мають таких; 6. омбудсмени,
сфера повноважень ¤ких розповсюджуютьс¤ на суди, мун≥ципальн≥
органи (омбудсмени з широкою сферою компетенц≥њ) й омбудсмени,
що контролюють т≥льки адм≥н≥стративн≥ органи (з обмеженою сферою
компетенц≥њ); 7. омбудсмени, що широко використовують методи
гласност≥ ≥ в≥дкритост≥ й омбудсмени, ¤ким притаманн≥ й абсолютно
(депол≥тизован≥) конф≥денц≥йн≥ розсл≥дуванн¤; 8. омбудсмени
абсолютно депол≥тизован≥ й омбудсмени, ¤к≥ виконують незначн≥
пол≥тичн≥ функц≥њ чи формуютьс¤ при активн≥й участ≥ пол≥тичних парт≥й;
9. ≥ндив≥дуальн≥ та колег≥альн≥ омбудсмен≥вськ≥ служби. онкретна
орган≥зац≥¤ цього ≥нституту, його модель залежить в≥д форми правл≥нн¤,
державного устрою, конституц≥йних, нац≥ональних, пол≥тичних традиц≥й
тих чи ≥нших крањн.
ласично ≥снуЇ омбудсмен у в≥дпов≥дност≥ з концепц≥Їю под≥лу влади:
п≥длеглий законодавч≥й впад≥, д≥Ї в межах парламенту, ≥ вважаЇтьс¤ його
допом≥жним органом, призначаЇтьс¤ парламентом (за вин¤тком
омбудсмена ¬еликобритан≥њ) сп≥впрацюЇ з ним, з спец≥альними
ком≥тетами ≥ ком≥с≥¤ми парламенту, котр≥, в свою чергу, активно
впливають на його д≥¤льн≥сть.
≤снуЇ дв≥ класичн≥ парламентськ≥ модел≥ цього ≥нституту Ц шведська
≥ великобританська.
ѕовноваженн¤ омбудсмена Ўвец≥њ досить широк≥. ” правозахисному
аспект≥ в≥н зд≥йснюЇ контроль за р≥зними сферами управл≥нн¤ ≥
правосудд¤. ” випадках, передбачених ≥нструкц≥Їю –иксдагу, в≥н може
бути присутн≥й на зас≥данн¤х будьЦ¤кого органу адм≥н≥страц≥њ чи суду,
мати доступ до протокол≥в та документ≥в цих орган≥в. —уд ≥ органи
адм≥н≥страц≥њ, а також державн≥ ≥ комунальн≥ службовц≥ зобовТ¤зан≥
представл¤ти омбудсмену необх≥дн≥ дан≥, що його ц≥кавл¤ть.
ќмбудсмен маЇ право одержати ≥нформац≥ю з будьЦ¤ких джерел.
ќмбудсмен Ўвец≥њ, у випадках ви¤вленн¤ порушен¤ь прав людини,
над≥лений правом предТ¤вл¤ти обвинуваченн¤ державаним посадовим
особам, а з недавнього часу Ц ≥ мун≥ципальним. “акож в≥н маЇ право
ставити питанн¤ про в≥дпов≥дальн≥сть судд≥в у випадку њх зловживанн¤
своњми правами ≥ порушувати перед ¬ерховним —удом справи по
обвинуваченню в зд≥йсненн≥ злочин≥в судд¤ми ¬ерховного ≥ ¬ерховного
адм≥н≥стративного суд≥в.
ƒещо в≥дм≥нн≥ повноваженн¤ у омбудсмена ¬еликобритан≥њ. «окрема, до
його компетенц≥њ входить розгл¤д скарг громад¤н на будьЦ¤к≥ д≥њ
центральних орган≥в виконавчоњ влади, ¤кщо ц≥ д≥њ не можуть бути
оскаржен≥ в суд≥ або трибунал≥. јле ц≥ скарги подаютьс¤ не особисто
омбудсмену, а т≥льки через одного ≥з член≥в парламенту, ¤кий оф≥ц≥йно
звертаЇтьс¤ з проханн¤м про проведенн¤ розсл≥дуванн¤ у справ≥. “обто
омбудсмен не може за власною ≥н≥ц≥ативою розпочати розсл≥дуванн¤.
“ака норма введена з метою охорони омбудсмена в≥д великоњ к≥лькост≥
скарг, ¤к≥ не вход¤ть п≥д юрисдикц≥ю його д≥¤льност≥.
” ‘ранц≥њ ѕосередник Ц мед≥атор над≥лений правом законодавчоњ
≥н≥ц≥ативи. ѕри в≥дсутност≥ компетентного органу влади в≥н може
порушити дисципл≥нарне провадженн¤ у в≥дношенн≥ будьЦ¤кого
державного службовц¤ або в необх≥дному випадку подати скаргу в
суд на його д≥њ. ¬с≥ державн≥ органи, службов≥ особи повинн≥ спри¤ти
посереднику у виконанн≥ службових обовТ¤зк≥в. —лужбовц≥ повинн≥
нев≥дкладно зТ¤вл¤тис¤ за його викликом, в≥дпов≥дати на поставленн≥
питанн¤. онтрольн≥ органи зобовТ¤зан≥ в межах своЇњ компетенц≥њ
проводити перев≥рки ≥ розсл≥дуванн¤ на вимогу посередника. Ќа них
також покладаЇтьс¤ зобовТ¤занн¤ по контролю за виконанн¤м
припис≥в мед≥атора.
ќмбудсмен призначаЇтьс¤ –адою м≥н≥стр≥в ‘ранц≥њ, що Ї своЇр≥дним
вин¤тком у концепц≥њ парламентського омбудсмена. р≥м цього,
у ‘ранц≥њ, ¤к ≥ у ¬еликобритан≥њ, д≥Ї так званий парламентський ф≥льтр,
що позбавл¤Ї громад¤н безпосереднього доступу до омбудсмена.
«розум≥ло, що загальнодержавний омбудсмен ¤к одна особа
неспроможний охопити своЇю д≥¤льн≥стю вс≥ сфери та р≥вн≥ державного
≥ м≥сцевого житт¤, в ¤ких порушуютьс¤ (можуть порушуватис¤) права
окремоњ людини.
ѕрикладом функц≥юванн¤ ≥нституту рег≥ональних омбудсмен≥в Ї ≤тал≥¤
(на р≥вн≥ област≥), ‘–Ќ (земл¤ –ейнланд Ц ѕоральц).
ўодо утворенн¤ ≥нституту м≥сцевих омбудсмен≥в ц≥кавим Ї досв≥д
÷юриху (Ўвейцар≥¤), де з 1971 р. д≥Ї новий мун≥ципальний закон м≥ста,
¤ким ≥ запроваджено такий ≥нститут. “ут уповноважений обираЇтьс¤
ћун≥ципальною радою (законодавчий орган м≥ста) на чотири роки та
може бути переобраним. ¬≥н Ї повн≥стю незалежним в≥д ћун≥ципальноњ
ради та виконавчого органу м≥ськоњ влади. ƒоступ до омбудсмена
безпосередн≥й. ™дина умова Ц проблеми з будьЦ¤ким органом
адм≥н≥страц≥њ м≥ста. ¬≥н позбавлений будьЦ¤ких каральних або
обвинувальних повноважень перед судом, а також права
на виправленн¤ адм≥н≥стративних акт≥в або нав≥ть на д≥њ за власною
≥н≥ц≥ативою. …ого ≥нструмент Ц допов≥д≥ депутатам м≥ськоњ ради. ѕ≥сл¤
цього њх розгл¤даЇ контрольна ком≥с≥¤, ≥ вони стають надбанн¤м преси
та город¤н.
—хожий ≥нститут д≥Ї в —Ўј, анад≥, ≤спан≥њ, √олланд≥њ.
” емеровськ≥й област≥ –ос≥йськоњ ‘едерац≥њ з 1996 р. працюЇ
”повноважений з прав людини при глав≥ адм≥н≥страц≥њ област≥.
ѕр≥оритети в його робот≥ Ц проблеми д≥тей, ж≥нок, в≥йськовослужбовц≥в
тощо. ƒо обовТ¤зк≥в ”повноваженого входить також розробленн¤
законопроект≥в. ¬≥дзначаючи важлив≥сть даного ≥нституту, рос≥йський
вчений ќ. √. –ум¤нцев ще у 1994 р. пропонував закр≥пити його на
конституц≥йному р≥вн≥, доповнивши онституц≥ю –‘ окремою нормою,
за ¤кою народний правозахисник в субТЇктах –ос≥йськоњ ‘едерац≥њ УмаЇ
право за власною ≥н≥ц≥ативою, або за скаргою проводити перев≥рку д≥й
державних службовц≥в, орган≥в установ, орган≥в м≥сцевого
самовр¤дуванн¤, њх посадових ос≥б, ¤кщо ц≥ д≥њ пот¤гли або могли пот¤гти
за собою порушенн¤ прав людини; порушувати провадженн¤ за скаргою
у представницьких, виконавчих та судових органахФ.
“аким чином, ми бачимо, що св≥това практика йде шл¤хом локал≥зац≥њ
≥нституту омбудсмена. ÷е робитьс¤ дл¤ того, щоб даний ≥нститут мав
можлив≥сть на повну силу, миттЇво реал≥зувати своњ
контрольноЦнагл¤дов≥ функц≥њ у випадку порушенн¤ прав ≥ свобод
людини. ¬ажко сказати, ¤ка з названих моделей досконал≥ша.
≈фективн≥сть правозахисноњ д≥¤льност≥ омбудсмена визначаЇтьс¤
не т≥льки його статусом, але й правовою культурою сусп≥льства,
демократичн≥стю механ≥зму державноњ влади, на¤вною в крањн≥
правовоњ системи тощо. ≤ кожна держава ≥ндив≥дуально п≥дходить
до проблеми формуванн¤ нац≥ональноњ модел≥ ≥нституту омбудсмена,
ставл¤чи перед собою перш за все завданн¤, що цей ≥нститут повинен
ефективно захищати права ≥ свободи людини ≥ громад¤нина, спри¤ти
закр≥пленню атмосфери дов≥ри м≥ж громад¤нинами ≥ державою. |
