|
Захист прав людини - це міжнародна проблема, а не
внутрішня, як намагалися переконати нас у колишньому Союзі.
Захищаючи своє законне право, ми не мусимо почуватися рабами,
бо з рабами розмовляють не законами та діалогами, а кийками...
Очолювана Г.Удовенком комісія, як він наголосив у виступі на
круглому столі, домагається сьогодні зміни часу попереднього
ув’язнення з 72 годин до 48, а також припинення тортур над
людьми у слідчих ізоляторах. Очолювана ним комісія працює
у тісному контакті з інститутом Уповноваженого ВРУ.
У діяльності Уповноваженого виникає чимало непростих
питань, вирішення яких можливе з допомогою більш чіткого
регулювання інституту Уповноваженого. Так, Уповноважений
має право призначати своїх представників у межах виділених
коштів, затверджених парламентом України. Але законом не
визначено, чи це будуть представники Уповноваженого на місцях
чи представники з певних питань. Ця невизначеність дає підстави
вважати, що в майбутньому можуть бути застосовані обидва
підходи. Але пріоритетним має бути принцип представництва на
місцях, оскільки конкретні конституційні права громадян
порушуються саме на місцях, у тому числі органами місцевого
самоврядування, місцевими державними адміністраціями,
посадовими особами підприємств, організацій, установ.
Звичайно, що не виключається й те, що можуть бути
створені представники Уповноваженого і з конкретних питань,
напрямів його правозахисної діяльності. Так, у ФРН, Данії фунуціонує
омбудсмен з питань оборони; у Фінляндії – з прав споживачів та
контролю за конкуренцією, в Угорщині – з прав національних та
етнічних меншин, в Канаді – з національних мов.
За яким принципом будувати структуру інституту
омбудсмена в Україні ще не визначено. Але цілком можливе
поєднання обох принципів. Це було б найбільш грунтовно в сучасних
умовах розвитку політико-правового процесу і стану із
забезпеченням прав і свобод людини та громадянина в Україні.
Але зрозуміло одне – інститут Уповноваженого став
останньою ланкою в існуючій системі органів, покликаних охороняти
і захищати права людей. Він влився до правової системи без
порушення компетенції інших органів і без зміни прцедур їх діяльності,
які мали місце до цього часу, став громадським доповненням до
існуючих форм нагляду за забезпеченням прав, а також
додерженням соціальної справедливості в країні.
Так, Інститут Уповноваженого на стадії становлення.
Не завжди цей інститут сприймається належним чином як
державними інституціями, так і структурами громадянського
суспільства. Але йому належить майбутнє в підвищенні ролі у
забезпеченні прав людини і громадянина.
Інститут Уповноваженого дає можливість подолати
суттєві суперечності між державою і громадянським суспільством,
легітимувати владу, гарантувати право громадян бути
поінформованими про помилки і зловживання службовців державного
апарату. Є всі підстави вважати, що народний правозахисник
стане звичним і необхідним інструментом захисту в Україні прав
людини, яким він є в багатьох країнах з усталеними демократичними
традиціями і широкою політико-правовою практикою захисту прав
особи.
І кожна держава індивідуально підходить до проблеми
формування національної моделі інституту омбудсмена, ставлячи
перед собою перш за все завдання, що цей інститут повинен
ефективно захищати права і свободи людини і громадянина,
сприяти закріпленню атмосфери довіри між громадянинами і
державою.
Дуже часто саме конверт із написом - Ніні Карпачовій
- стає чи не єдиною і останньою надією скаржників з різних регіонів
України, обличчям українського правозахисту. |
